«Сьогодні сумна дата в історії нашої країни, в історії, яка ще триває. Три роки тому в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності. У період з 18 по 20 лютого 2014 року в центрі столиці загинуло більше ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі отримали поранення, а сотні – були заарештовані та зазнали тортур.

  Пам'ять ще свіжа, ще ятриться рана, ще відлунюють крики Майдану. Чи скоро забудеться? Пам'ятаю той щем і душевний біль щоденний, цілодобово увімкнутий телевізор з надією: ну, може, уже все, може, скінчилось. А там все страшніше і страшніше. Країна охоплена поривом патріотизму і полита кров'ю.

  Спочатку їх була Сотня… Вони злетіли у небо білими птахами, залишивши нам свою непохитну віру. Тож не зрадьмо їх!»

  Саме так, із моїх пережитих спогадів (і хіба лише моїх?), які прозвучали у шкільній радіопрограмі, розпочався день школи №23. А потім – хвилина мовчання, після якої не покидало усвідомлення приналежності до по- справжньому великого багатостраждального народу. А на підтвердження цьому відбувся перегляд роликів про наших Героїв.

Фотогалерея | Час плине, а пам'ять залишається, 5Б (23.02.2017)

   Доповнила розпочату тему цікава книжково-газетна виставка у фойє школи, де кожний  бажаючий ще до кінця тижня має змогу погортати і пригадати трагічні сторінки недавнього минулого.

Г. Д. Васюта, ЗДВР