Твір "Я (Романтика)" Миколи Хвильового дуже складний і багатоплановий. Так само як і його особистість, як сам час, у яким жив автор.
   Найбільша увага Хвильового зосереджена на переживанні страшної роздвоєності особистості, що стала на шлях боротьби, але намагається залишитися людиною ("Я чекіст, але я і людина"). Чи може мета виправдати засоби, якими вона досягається? Чи можна переступити через загальнолюдські цінності заради світлої мрії? Чи змиє "загірна комуна" страшні плями крові з рук своїх бійців?
   Заплатити доводиться найдорожчим — своїм "я". Мабуть, відповіддю на це питання стає образ дегенерата-вартового. Це він пішов до останнього у своєму служінні ідеї, але перестав бути людиною.
   Той же, хто має у своїй душі хоч один світлий куточок, мусить знищити його у собі або вмерти.
   Обсяг цієї проблеми не обмежується тільки конкретною історичною ситуацією. Вона набагато глибша, і стоїть перед людством протягом усього його існування.

    У романі "Місто" В. Підмогильний розробляє світовий мотив підкорення людиною міста. Образ молодого письменника Степана подається в єдності біологічного, духовного, соціального. Автор зобразив людину, в якій постійно борються добро і зло, яка інколи готова заради власного самоствердження здійснити моральний злочин і яка разом із тим є неординарною, талановитою, цілеспрямованою особистістю, не позбавленою вміння іронічно, скептично сприймати себе та навколишній світ. Радченко підкорив місто, але й місто підкорило його.

    Новела Григорія Косинки "В житах" — це як зупинена мить, це пошуки героєм порушеної гармонії. Герой-оповідач любить природу, тонко її розуміє. Любить жінку, любить життя у всіх його виявах, а змушений переховуватися од усіх, вовком бродити в степу. Бо дезертир, котрому незрозуміла, чужа й ворожа війна, від котрої він прагне втекти, котру хоче забути. Інколи йому доводиться й грабувати селян, бо життя в нього таке безвихідне. Зустріч із дівчиною, яка стала чужою дружиною, але не забула його, ще більше розпалює в юнакові жагу до життя, бажання вистояти, вижити, адже світ — такий прекрасний.

    Герой твору Г. Косинки "Фавст" Прокіп Конюшина, як і Фауст И. В. Гете, шукав життєвої істини на шляхах революції. Він загинув у муравйовсько-більшовицьких застінках, але залишив незнищенну віру в щасливе майбутнє українського народу. Витерпів нелюдські муки, але не став зрадником. Для нього найкращі спогади — зелене Поділля у цвіту, різдвяні свята у родинному колі, мрії про молодь, яка колись-таки здобуде свободу рідному краєві.

    Роман Ю. Яновського "Вершники" складається з новел — цілком закінчених творів, які об'єднують герої, а деякі ще й теми. Історично правдиво автор зображує всю жорстокість, відворотність війни взагалі, і громадянської зокрема. Загальнолюдські цінності протиставляються в романі класовим, через які розпадаються роди, брат іде на брата, і це є величезною трагедією українського народу. Ідеї нетлінної цінності національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам'яті, подружньої вірності знайшли своє яскраве втілення у новелах "Дитинство" та "Шаланда в морі".

    Роман "Чотири шаблі", що вийшов у 1930 році, був зустрінутий тодішньою критикою як твір з національною романтикою, із замилуванням українською старовиною. Це була вірна оцінка, в цьому виявився вплив націоналістичного оточення, але це було не все. Тодішня критика не в змозі була помітити і сформулювати більш суттєві промахи роману, вони полягали в тому, що автор, показуючи громадянську війну в Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбериху, відсутність спрямовуючого центру в особі партії більшовиків. Я зобов'язаний був зрозуміти, що хаос в подіях громадянської війни існував тільки в моїй уяві, а події, що утверджували завоювання Жовтневої революції, проходили під залізним керівництвом комуністичної партії...

    З гумором, легкою іронією пише Остап Вишня про себе. Добрим словом згадує своїх батьків і вчителя, що "літературний стиль І виробляв" йому, про своє захоплення книгами. Можна було тільки уявити собі, яким було життя в такій багатодітній бідній родині, найбільшим багатством якої була безмежна любов батьків та їхня турбота. Недаремно в сім'ї виріс ще один, крім Остапа Вишні, письменник — гуморист Василь Чечвянський (був потім незаслужено репресований і страчений). Свій шлях до літератури письменник жартома обґрунтовує подіями з дитинства, хоч у цьому він і мав рацію — очевидно, від батька передалося йому чудове почуття гумору, світлий оптимізм, а від матері — ліризм, поетичне світовідчуття, яке особливо виявилося в його нарисах та в "Мисливських усмішках".

    «Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.
    «Мисливські усмішки», хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.
    Остап Вишня складав «Мисливські усмішки» протягом тривалого часу, але найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році.

    Сюжет п’єси нескладний: службовець Мина Мазайло хоче зробити кар’єру за допомогою зміни прізвища, його підтримують дружина, дочка Рина і сестра дружини тьотя Мотя. Опирається нововведенням син Мини Мокій, який любить українську мову і культуру. З цього приводу у родині постійно розгоряються дискусії.
    П’єса "Мина Мазайло" — це класичний зразок політичної комедії. Герої стоять на абсолютно різних політичних позиціях: Мина Мазайло намагається за допомогою зміни українського прізвища на російське зробити кар’єру, Мокій захоплюється ідеєю українізації і цілком віддається їй, дядько Тарас вважає, що українізація — "це спосіб виявити нас, українців", тьотя Мотя — прихильниця "єдиної і неподільної". Але істина знаходиться десь посередині.
    М. Куліш влучно характеризує кожного зі своїх героїв завдяки яскравим особливостям мови кожного з них. Персонажі показані у найсуттєвіших своїх рисах і залишаються у пам’яті, наче маски старого українського вертепного театру. Драматург засуджує міщанську тупість, обмеженість, шовінізм.

    Історичний матеріал Першої світової війни став для О. Турянського предметом художнього узагальнення. Письменник показав боротьбу в людині біологічних інстинктів і духовної волі до життя, підніс загальнолюдські цінності — дружбу, вірність, гуманізм, любов до рідних та батьківщини, що єднають людські серця, звільняють і просвітлюють душу.

    Роман «Марія» з'явився 1933 року, став найпершим правдивим твором про штучний голод небаченого розмаху. Твір написано було настільки сильно, що читачі вважали автора очевидцем подій, а роман — документальним твором. Додамо з висоти часу, що і дотепер він залишився одним із найсильніших творів на цю тему в українській та світовій літературі.

    «Волинь» — твiр значною мiрою автобiографiчний. В основу його сюжету покладено факти життя автора та його родини. На чужині, вдалі від рідного краю, прагнучи створити широке епiчне полотно про життя волинського селянства початку XX столiття, письменник змалював понад 450 персонажiв. Вони — люди рiзного вiку, рiзних уподобань, рiзних полiтичних поглядiв, вони — народ. Трилогiя "Волинь" охоплює iсторiю украïнського роду Довбенкiв. Їм визначено долею жити у час великих соцiальних зрушень, боротися за збереження своєï сiм'ï. У другій частині епопії "Волинь" — «Війна і революція» — ми бачимо хутір Матвія Довбенка, розумного, мудрого і виважено господаря, бачимо його родину, в тому числі й сина Володька, що прагне розкрити таємниці буття, захоплюється чарівною красою природи рідного краю, тягнеться до знань, відкриває світ, шукає відповіді на життєві питання… Але побут селян, їхня тяжка щоденна праця тут показані на тлі подій трагічних і героїчних: з одного боку — війни, величезної світової трагедії, з другого боку — відродження, самоусвідомлення, боротьби за долю власного народу.
    Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.

    Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення теми, розмірковувань, ліричних відступів, — до авторської участі в громадді великих подій.
   Нехай вибачливий читач, мій сучасник і друг, не нарікає, коли вирощене мною невелике дерево не цілком гіллясте і струнке, коли багато гілок тільки відчувається, не встигнувши ще вирости серед небачених пожарів і катастрофічного грому гармат, що стрясають сьогодні нашу землю.
   В моїй свідомості все тут написане — тільки прозора основа великої майбутньої книги боротьби мого народу за визволення з-під ярма гітлеризму.
   Якщо внаслідок гостроти моїх переживань, сумнівів чи помилок серця які-небудь міркування мої виявляться несвоєчасними, чи занадто гіркими, чи не досить урівноваженими іншими міркуваннями, то це, можливо, так і є.
   Тоді прошу читача незлобливо виправити мене своєю доброю порадою.

    Зачарована Десна — автобіографічний твір, спогади Олександра Петровича Довженка про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
    Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.

    Пропонований увазі читачів роман «Сад Гетсиманський» належить перу Івана Багряного — письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції.
   Іван Багряний (1907 — 1963) зазнав сталінських репресій у 30 – ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР. У ФРН були написані романи «Сад Гетсиманський», «Огненне коло», «Тигролови», численні поезії, п’єси. «Сад Гетсиманський» — один з перших творів світової літератури, що викриває злочинну суть сталінщини. Події відбуваються на Україні.
    У перевиданні збережено особливості мовно – стилістичної манери автора.

    Роман "Тигролови" написаний І. Багряним протягом 1943-1944 рр, на літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою "Звіролови" (скорочений варіант "Тигроловів") розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки "Старший Боярин". Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його популярність за рубежем і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності. Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей - Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина.

    Творчість письменника – новий імпульс української літератури. Життя і творчість. Загальна характеристика творчості. "Колосальне всеобіймаюче око України" (І.Франко). "Кайдашева сім’я" – соціально-побутова повість-хроніка.
    Реалізм твору, сучасна (вічна) актуальність проблеми батьків і дітей. Українська ментальність, гуманістичні традиції народного побуту й моралі.
    Утвердження цінностей національної етики засобами комічного. Колоритні людські характери в повісті.

    Перший соціально-психологічний роман в українській літературі, свідчення великих можливостей у художньому дослідженні дійсності. Співавторство з І.Біликом. Широта представлення народного життя.
    Еволюція Ничипора Вариниченка: від правдошукацтва до розбійництва. Типове й екстремальне у долі героя. Жіночі образи, утвердження народних поглядів на духовне здоров’я людини.

    Трагікомедія І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля" уже більше ніж сто років не сходить зі сцени. Секрет її довголіття не лише в неперевершених комічних епізодах, а в тому, що драматург порушив одну з вічних людських проблем — підміну особистих етичних цінностей (чесність, порядність, працьовитість, кохання) становою приналежністю (повагою за чином). Від свого прагнення стати "за паперами" дворянином постраждав і сам Боруля, і його сім'я. Ідеєю твір нагадує комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич".

   Iсторична повiсть з часiв Хмельниччини. Ой напилися i сестри i браття кривавого пива край лугу,Та не дали нi себе, нi вiри святої ворогам на поругу! (Iз народної думи)

    Твори Івана Франка хвилюють і захоплюють сучасного читача. Написані геніальним майстром слова, вони є згустком болю письменника, для якого доля свого народу була головною проблемою життя і творчості.
   Саме в поемі "Мойсей". яка є вершиною у літературній спадщині Каменяря, поет осмислює історичну долю українського народу, трагічні шляхи його буття.

   Причиною страждання головних героїв драми стали матеріальні інтереси їхніх родичів, які намагалися усунути претендентів на батьківську спадщину. Таким чином у гонитві за збагаченням брати Анни понівечили три людські долі: Миколи, Анни та Михайла. Тільки загибель одного з них і могла вирішити конфлікт.

    Життя і творчість, гуманізм світогляду. Жанр новели у творчості М.Коцюбинського. Еволюція художньої свідомості: від просвітницьких орієнтацій і реалізму до модернізму. Значення стильового новаторства М.Коцюбинського для української літератури.
   Психологічна новела “Intermezzo” з жанровими ознаками "поезії у прозі". Автобіографічна основа. Проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу. Психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини. Символічні образи, ускладнена метафора. Поетика імпресіонізму.

    Жанр новели у творчості М.Коцюбинського. Еволюція художньої свідомості: від просвітницьких орієнтацій і реалізму до модернізму. Значення стильового новаторства М.Коцюбинського для української літератури.
   Трагічна доля Івана й Марічки як наслідок суперечності між мрією та дійсністю. Світ людини у зв’язку зі світом природи. Фольклорне тло твору. Образи й символи твору. Образи Івана та Марічки як втілення романтичної ідеї незнищенності кохання.

    "Земля" – психологічне трактування вічних проблем: людини і землі, злочину та кари на українському матеріалі. Модерністська проблема сакрально-містичного зв’язку людини із землею. Розкриття споконвічного прагнення селянина бути господарем на ній.
    Трагічна історія родини Федорчуків – новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства. Михайло і Сава – протилежні психологічні типи; Марійка та Івоніка – цінності народної моралі; Сава і Рахіра – духовна деградація.
    Трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких обставинах тогочасного сільського життя (образ Анни). Глибокий психологізм і символізм твору як новаторство О.Кобилянської.

    Оповідання присвячене прощанню селян-емігрантів з рідним краєм. Стефаник розкриває гнітючі переживання емігранта в момент його розриву з рідним селом і тим клаптиком землі, в обробіток якого він уклав усі свої сили і все своє життя. Образ головного героя — Івана Дідуха — це широке художнє узагальнення, живе втілення глибокої любові до рідної землі, втрачаючи яку, він прощається з усім найдорожчим.

   «Лісову пісню» Леся Українка написана, будучи далеко від батьківщини, влітку 1911 року всього за дванадцять днів. Драмою-феєрією назвала тому, що у творі відбуваються незвичайні метаморфози (перетворення), поряд з людьми діють міфічні істоти. Твір має міфологічно-фольклорну основу, а прототипами реальних людей стали волинські селяни, дядько Лев Скулинський, чиї розповіді так любила слухати маленька Леся Образи Мавки й дядька Лева уособлюють духовність і красу, а матері Лукаша й Килини — приземленість, грубість. У Лукашеві ж ці риси поєдналися, і Мавка дуже жалкує, що він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Стративши любов, Лукаш втратив і вміння відчувати красу, і здатність до творчості, перетворився на вовкулаку (напіввовка, напівлюдину). «Лісова пісня» — це глибоко філософський твір про взаємодію добра і зла, про боротьбу людини за вільне, красиве, духовно багате життя в гармонії з природою.

   У новелі «Момент» поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі - це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.

У життя Аліни вриваються чари, яким вона не здатна протистояти, і кревний ворог Градобур – заклинач дощу. Щоб перервалася нарешті низка нещасть, що переслідують уже кілька поколінь її родину, потрібна жертва! Невже героїня покладе на вівтар вистраждане кохання до дивного юнака у чорному, що зветься Кажан? Цей роман для тих, хто хоче взяти кілька уроків справжньої української магії та любить мандрувати по дахах!

13 річним героям оповідань Оксани Сайко доводиться – може, вперше в житті і часто в драматичних ситуаціях – зробити рішучий вибір на користь або добра, або зла. Так вони пізнають людей і пізнають себе. Які методи годяться в боротьбі за перемогу на конкурсі краси? Що робити, коли товариш в біді – бігти за дорослими чи намагатися рятувати самому? Чим «віддячити» не надто доброзичливому учителеві – осудом, а чи співчуттям?..

Хто в дитинстві не мріяв про скарби? Хто не ховався від жаху під ковдру у темній кімнаті, слухаючи страшні оповідки? У кого не бігали мурашки по шкірі від передчуття зустрічі з невідомим? Це був ти!? Тоді саме для тебе ця книга! Весела, насичена подіями історія про добре відомого віруса Федька та його друзів. Познайомся з новими героями, поринь у вир пригод РЕАЛЬНОГО світу!

Книга розповідає про пригоди дивовижних друзів — хлопчика на ім’я Грицик, волхва Санька і богатиря на прізвисько Демко Дурна Сила. А розпочинається усе з того, що жителі села Воронівка, в якому проживають троє героїв, дізнаються про можливий набіг татарів. Щоб вберегтися самим та врятувати село, діти вирушають по допомогу до козаків. Дорогою вони спостерігають за тим, як група татар намагається впіймати молодого козака. Але той ховається в очереті, і ворог його не помічає. Коли ж татари зникають, діти знайомляться з козаком, ним виявися Швайка — один з найвідоміших розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що, як швайка, впивався в татар, вбивав їх і швидко втікав. Разом вони вирушають збирати інших козаків для майбутньої битви. Тим часом виявляється, що Санько вміє ворожбити, а Демкова мати — велетка, завдяки чому дитина володіє великою силою. Ці навички стають у пригоді молодим героям, які ледве не самотужки насмілилися кинути виклик могутній татарській орді.

"Світла в кабіні ліфта не було. Просто на хлопців звідти дивилася пара палаючих очей" - ось так двоє школярів зустріли привида в звичайному, досі безпечному ліфті багатоповерхового будинку. І це не єдина таємниця, яку беруться розгадувати розумник Максим Білан і силач Денис Черненко. До того часу вони не думали, що зможуть знайти спільну мову й подружитися. Але тепер ніхто, крім них, не врятує золотий кубок - головний приз спортивних змагань, на який націлилися злодії, не кине виклик викрадачам домашніх улюбленців і, звичайно, не полюватиме на привидів, котрі зустрічаються не лише в ліфтах, а й у затишних карпатських будиночках, отриманих у спадок. Небезпечні пригоди юних детективів на цьому не закінчуються...