От як воно буває! Повторюється те, про що читав колись лише в книжках, а ще слухав у розповідях. Коли я була  школяркою , ми  вітали на усяких святкуваннях воїнів – ветеранів, які пройшли Велику Вітчизняну, віддавали шану тим, хто загинув у боях. Для мене, тоді ще маленької дівчинки, це було не простою формальністю, а особистим радісним щемом у серці, бо з тої війни повернувся мій дідусь, якого я дуже любила.  Гортаючи альбом із  фронтовими світлинами, могла годинами слухати історії-спогади, які рідна людина пересіювала жартами (тепер розумію чому).  Хоча дідуся уже давно немає з нами, все пам’ятаю до сьогодні…
  Повістка на фронт, сльози бабусі, у якої на руках залишалося четвірко дітей. Двоє рідних і двоє сестриних, яких вона пригорнула після того, як їхніх батьків убили вороги України. Довгі чотири роки очікування, а потім ще довших два, бо в сорок п’ятому не повернувся. І жодної звістки. Чекала і вірила, вірила і чекала. А її коханого затримав німецький полон, потім важке поранення та довгі місяці перебування у госпіталі.
  Хіба ж ми, тодішні  діти 80-і, ми могли подумати що уже таке далеке минуле може знову повернутися?  Відкиньмо історичні факти, причини. Зараз не про них. А про те, що війна – це завжди страшно, якою і з ким би вона не була, особливо, якщо вона поруч.
    Кожному із нас потрібно молитися, щоб якнайшвидше закінчилося те зло, що триває, щоб Україна не була руїною, а стала по-справжньому сильною державою.
   Останній тиждень перед канікулами був дуже насичений – відбувалися заходи, приурочені до Дня захисника України: виховні години, бесіди, зустрічі з учасниками АТО, акція « Напиши листа воїнові». Я разом із учнями 8 класу дивилися вражаючі ролики про військові події, про тих, хто відстоює незалежність нашої держави. Дивилися мовчки, без коментарів. За всіх говорили сльози у дівчачих очах і задума – у парубочих. Їхні юні серця не залишаються байдужими. Саме цей урок і надихнув мене на цю статтю.  А ще хочеться процитувати уривки із листів, які учні писали воїнам. Нехай дитячі думки стануть їм моральною підтримкою і додадуть сили і віри у непереможність нашої нації.
   Тож не гнімося, не бідкаймося, не заздрімо один одному, не намагаймося бути осторонь того, що відбувається!
  Слава Україні!    Героям слава!

Думками ділилася заст. директора з ВР

ВАСЮТА Г.Д.

«Доброго ранку, дня чи ночі. Я пишу Тобі у теплій хатині, у мирній хаті, у спокою, поки Ти там захищаєш нашу Батьківщину. Зараз спокій минає Тебе, але згодом, повір, згодом і Ти відчуватимеш свободу. Дякую Тобі!
  Мої близькі, рідні, друзі – живі. І це завдяки Тобі. Завдяки твоїй хоробрості та мужності. Завдяки тому, що Ти не боїшся загинути заради країни, заради всіх нас. Дякую Тобі!...»

Яна Колодійчук

« …Мій брат зараз в АТО. Я дуже за нього переживаю і скучаю, тому і за вас усіх, що там, теж переживаю. Бажаю вам добра. Кожна людина хоче, щоб ви повернулися живими, а особливо я, бо знаю, що таке чекати. Якщо б цей лист отримав мій брат Мирон... Я Тебе дуже люблю, повертайся швидше!..»

Оля Ковальчук

«… Ми кожного дня молимося за вас. Для багатьох ця війна  - просто далекий відгук, що не зачіпає звичного для них перебігу життєвих подій. Але ми знаємо, що реально війна триває, вона справжня!...

…Ми віримо у вашу перемогу! Слава Україні! Героям слава!»

Маркіян Кучма,Олег Молящий,Оксана Когут,

Роман Слободяник, Юлія Іваник

Вероніка Бега