Сучасні батьки знаходяться в дуже складній ситуації. Практично всі наші вчинки та рішення про виховання дітей супроводжуються невизначеністю й сумнівами. Найчастіше здається, що нам не вистачає знань і відповідної кваліфікації, щоби взяти на себе відповідальність за формування характеру й особистості іншої людини. Ми боїмося, що зробимо помилки, які згодом негативно позначаться на дорослому житті наших дітей.

Що ж насправді означає бути хорошими батьками? У процесі виховання всі ми робимо помилки, і, незважаючи на це, у світі багато чудових, щасливих, гідних, добре вихованих людей, які вибудовують правильні міжособистісні відносини, які вміють любити і знають, що в житті головне, а що другорядне.

Ніхто з нас не є і не повинен бути ідеальним батьком. Таких людей просто не існує. Тому не звинувачуйте себе за те, що, виховуючи дитину, не все, що ви робите, добре й бездоганно. Однак це зовсім не означає, що не слід прагнути до кращого.

Пам'ятайте!

• Повне партнерство між батьками й дітьми не є ані можливим, ані позитивним. Хтось повинен бути капітаном сімейної команди, і краще, щоб ця роль дісталась батькам.
• Не зловживайте своєю позицією старшого та більш сильного. У процесі прийняття рішень чесно замисліться над тим, піклуєтесь ви зараз про благо дитини чи, можливо, переслідуєте власні інтереси (або реалізуєте власні потреби), оскільки вам так зручніше.
• Установлення меж необхідне для безпеки й розвитку дитини, але крім накладення обмежень їй необхідно забезпечувати емоційну підтримку, розуміння та близькість.
• Ви можете ввести необхідні істотні обмеження та правила у вигляді зрозумілої двосторонньої угоди, завіреної дитиною й вами. Вимагайте, але в той же час дозвольте своєму сину або доньці приймати частину рішень самостійно.
• Ви повинні прийняти той факт, що дитина є окремою особистістю, і надати їй стільки автономії та влади, скільки вона готова прийняти на даному етапі розвитку.

Постарайтесь:

• на кожному етапі розвитку дитини побачити її реальні потреби й відповісти на них максимально вичерпно;
• установлювати для дитини деякі кордони, бо у процесі росту й формування своєї особистості вона їх дуже потребує;
• не будьте надмірно вимогливими і не зловживайте своєю владою над дитиною, поважайте її як людину, як особистість і визнайте її право на співпрацю з вами.

Кожний батько має право:

• робити помилки, іноді щось плутати, не знати про всі можливі ефективні рішення;
• утратити терпіння, розлютитись, іноді відчувати гнів у відношенні до дитини;
• бути собою, реалізувати інші життєві інтереси й завдання крім того, щоби бути батьком;
• не дати зробити із себе «жертву», покладену на вівтар виховання дітей, відмовляючись від багатьох життєвих задоволень або задоволення своїх потреб виключно заради блага дітей.

Дорослим важко зберегти хорошу фізичну та емоційну форму, які необхідні в такій нелегкій справі, якою є виховання дитини. При цьому найбільш поширеними проблемами батьків є пригніченість, смуток, утома й занепокоєння. Але важливо розуміти, що емоційна рівновага та вміння володіти собою не є вродженими якостями, їх треба вчитись. Якщо батьки хочуть добре виховувати свою дитину, у складних ситуаціях вони повинні вміти чітко й розбірливо висловлювати свої почуття, уміти контролювати себе, свої злість і гнів. А вже коли трапиться «вибухнути», то постаратись виплутатися з цієї ситуації, не травмуючи дитину, перетворивши її на щось позитивне, наприклад, ласкаво вибачитись перед дитиною за свою надмірно бурхливу реакцію. Для неї це буде прикладом, як треба поводитись у подібному випадку.

Поради для батьків, які хочуть щось змінити у своєму стилі виховання дитини:

• Визначте темперамент вашої дитини, її основні риси. Поспостерігайте за нею в різних ситуаціях, як вона справляється із труднощами, гнівом, як установлює соціальні контакти, яку роль відіграє у групі й т. п.
• Приймайте її такою, якою вона є. Поважайте її особистість, не примушуйте робити щось всупереч її власній природі.
• Мотивуйте свою дитину. Використовуйте більше нагород, похвал, подяки й заохочень, ніж покарань.
• Поважайте самого себе. Не все, що ви запланували, буде легко здійснити. Коли ви робите помилки, не зневірюйтеся, знайте та пам'ятайте про свої переваги й недоліки.
• Не бійтесь того, що ваша дитина перестане вас любити, якщо ви зміните щось у колишньому стилі виховання.
• Не забувайте, що одна справа – дозвіл на щось, і зовсім інша справа –поступливість.
• Будьте ввічливими, але непохитними. Створіть зрозумілу, виразну систему вимог і заборон. Тільки так дитина отримає шанс зрозуміти, чого від неї вимагають батьки.
• Установлюючи правила, одночасно пропонуйте дитині допомогу, наприклад, навчаючи її інших, загальноприйнятих форм прояву негативних емоцій.
• Покарання за порушення правил завжди здійснюйте з обережністю і спокоєм, у жодному разі не гніваючись. Не можна додатково карати дитину за те, що вона з обуренням висловлюється про те, що їй не подобаються заборони. Вона повинна дотримуватися правил, але любити їх зовсім не зобов'язана.

Авторитет – що це таке та як його побудувати: поради батькам

Авторитет – це «щось таке» в батьку, що змушує дитину підкоритись його волі, щоб відчувати себе безпечно та спокійно й не мати сумнівів у тому, що слід робити і як поводитися. Для маленької дитини мати й тато – єдине джерело почуття безпеки, ті люди, які здатні вирішити будь-яку проблему й розсіяти будь-який сумнів. Батьківський авторитет випливає із самих відносин між батьками й дітьми. У свою чергу, за безпеку, близькість та опору малюк віддячує своїм батькам некритичним поклонінням, довірою й вірою.

Так відбувається до періоду дорослішання, тобто до тієї пори, доки дитина не опанує мистецтво збору інформації й не почне аналізувати її та узагальнювати. У процесі зростання дитина зможе проаналізувати батьківську поведінку й дійти висновку, що не завжди наші вчинки бездоганні і часто ми обходимо правду стороною. Так вона починає розуміти, що тато не найсильніший, а мама не наймудріша. Але чи можна сказати, що в цей момент батьківський авторитет «засуджений на повалення із п'єдесталу»? Зовсім ні.

Аби зберегти дружні відносини з дитиною та свій авторитет, дотримуйтесь таких рекомендацій:

• Ніколи не дуріть свою дитину. Кажіть їй правду на рівні її розуміння або зовсім її не озвучуйте, якщо думаєте, що навіть проста форма правди виявиться для дитини занадто складною або небезпечною. Скажіть: «Я обов'язково розповім тобі пізніше, коли ти трішки підростеш», це краще, ніж давати дитині відповіді, що збивають її з пантелику й викликають занепокоєння.
• Дбайте про те, щоб ваші слова не розходилися з учинками та справами. Не робіть того, що засуджуєте, і не засуджуйте те, що робите.
• Не вдавайте, що ви щось знаєте, якщо це не так. Скажіть чесно, що ви не знаєте, але дізнаєтесь – і неодмінно дотримайтеся свого слова.
• Завжди тримайте своє слово!
• Будьте послідовними, але без фанатизму. Нехай у дитини завжди буде можливість обговорити з вами щось важливе і провести чесні переговори. Не бійтеся змінити свою думку, якщо почуєте розумні аргументи дитини.
• Сміливо висловлюйте свої погляди, але не плутайте свою думку зі спонуканнями й заборонами.
• Не бійтесь визнавати свої помилки перед дитиною й навіть вибачатись, якщо ви були не праві.
• Не будьте лицемірними й лукавими. Не радійте візиту тітки демонстративно, а коли за нею закриються двері, не кажіть про неї погано.
• Коли щось забули чи не стримали слово, не виправдовуйтесь обставинами.
• Удома не кажіть презирливо про людей, яким ви першими на вулиці подаєте руку або вітаєтесь.
• Якщо дитина (незалежно від віку) розмовляє з вами серйозно, серйозно вислухайте її й серйозно дайте відповідь.
• Ніколи не висміюйте дитину й не ставайте на бік її опонента, особливо у присутності однолітків.

За матеріалами сайту Розвиток дитини